Макс Кідрук «Я пам’ятаю майже кожен день своїх подорожей»

Він полював на піраній в водах Амазонії, задирався на верхівки пірамід Мая і ставпершим зареєстрованим українцем наострові Пасхи. З півночі на південь вінперетнув Південну Америку, згодом -Ближній Схід та Північну Африку. Невгамовний український мандрівник та письменник Макс Кідрук в інтерв’ю для журналу Пригоди.ua за жовтень 2011.

Привіт. Розкажи в скількох країнах ти наразі був?

– 26 країн.

Яка з твоїх мандрівок була найцікавішою, ти вважаєш?

– Я не розділяю світ за країнами. У мене цілий світ поділяється на певні місця, які мені цікаві або не цікаві. І однозначно таке місце номер один – це острів Пасхи. Про це мови, навіть, не має.

Це те, що запам’яталось найбільше?

– Так. Ну не те, щоб запам’яталось. Запам’яталось багато чого. Запам’яталось, наприклад, як за 30 кілометрів на захід від Луксора в задрипаному селі в пустелі араби забивали камінням дівчину. Оце мені запам’яталось. Але я розумію, що ми зараз говоримо про те, що запам’яталось серед позитивного. Був культурний шок – це, безперечно, острів Пасхи. Реально – це Чілі. Територіально – це Чілі. Географічно – Південна Океанія.

На що ти в першу чергу звертаєш увагу в мандрівках, коли їх плануєш?

– Взагалі, якщо ти помітив, в мене поїздки двох типів: це культурологічні, цивілізаційні – я шукаю руїни древніх цивілізацій, дивлюся на них, намагаюсь зробити власні висновки, а з другого боку – це сафарі. Такі, як була ціла книжка «Любов та Піраньї» – це якраз про сафарі. Про те, як ми їздили і ловили піраній, полювали на крокодилів…

Комусь цікаві люди, комусь цікава їжа. Але це вже настільки розпіарено в туристичних журналах і тому подібних.. Для мене це не цікаво.

З чого взагалі почались твої мандрівки? Ось в тебе була мрія – поїхати в Мексику. В Україні це якось починалося?

– Починалося. Такими авантюрними поїздками я їздив в Курган, Казань – це досить далеко в Росії. Коли ще був маленьким я танцював, професійно займався хореографією, ми, навіть, їздили на гастролі в Польщу. Але, звісно, у порівнянні з тим, які ці поїздки зараз, то це було так – нічого серйозного.

Я вже не в перший раз чую про тебе та хореографію. Ти якось не особливо говорив про це раніше..

– Просто я займався цим до того, як виїхав в Київ. Я зараз на цьому зовсім не акцентую увагу, бо це вже минуле. Це була частина мого життя, але зараз це зовсім не актуально. Зовсім.

Тобто зараз тебе це просто цікавить в якості спостерігача?

– Ніяк не цікавить. Тобто зовсім ніяк. Все, що мене зараз цікавить – це книги і музика, подорожі, спілкування з друзями.

Ось наш журнал про туризм в Україні, мандрівки. Ми займаємося тим.. та, мабуть і тим, що ти робиш зараз – популяризуєш своїм книжками мандрівки, відкриття чогось нового. От як ти вважаєш, чому турист зараз погано їде в Україну? Які проблеми, може, ти бачиш?

– Не вистачає мандрівної культури взагалі. Незалежно від того, чи це Україна, чи закордон. Чому так – довго можна говорити. І про економічне, і взагалі. Але основне – це недостатнє культурне виховання загалом. Якби людина більше читала, то більше б цікавилась, а якби більше цікавилась – мала б більше друзів, знайомих, знала б більше нових книг, більше нової музики. Ось це.

Що б цікавого можна було б побачити в Україні?

– Місць безліч. У нас на території України найбільша в Європі пустеля. Нещодавно почув, що в Карпатах є певне село, де туристів варять у казанах. Там якась спеціальна мінеральна вода. Ти сідаєш в казан, тобі там підкладають дрова і тебе в буквальному розумінні варять! Нижче по Дніпру біля водосховищ є землі, залиті водою. І ось там в цих місцях, наприклад, стоїть церква і ти приходиш туди по коліна в воді. І там є цілі села під водою, де ти пливеш на яхті, кидаєш якір, і він не чіпляється, а тягнеться по асфальтованій дорозі. Ну ти розумієш? І туди зараз є певні тури, але про це зараз ніхто не знає.

Просто я не кажу, що не подорожую країною, бо це не цікаво. Це цікаво. Просто зараз мене тягне на екстремальні поїздки, як в ту саму Нову Зеландію: 40 годин перельоту, 22 з них повітрі. Чисто фізично – це дуже важко! Реально, це, навіть, моєму молодому організму було дуже важко. Через тридцять років я туди точно вже не полечу. А зараз, поки можу, я подорожую.

Але в Україні є стільки речей, що дуже-дуже цікаві. Ось зараз вийшла нова книга Артема Чапая про подорожі Україною. Але він більше по селах тинявся. От якщо вже я колись візьмусь за цю поїздку – я покажу Україну такою, яку ніхто не бачив!

Уявляю, що це буде за книга, якщо ти візьмешся її писати!

– В Україні справді є багато місць. Мені вже це цікаво. І, розумієш, це я, навіть, не копав ще, не шукав місць, які були б реально цікаві. От Кримські печери. Лише це – те, про що можна написати цілу книгу за якихось там три роки і закрутити на тому реальний сюжет.

Що в тебе зараз в планах?

– Зараз пишу досить великий техно-трилер. Пишу в стилі Майкла Крайтона, який написав «Парк Юрського періоду» і багато інших романів, які багато хто знає. Проте мало хто знає, що це техно-трилер і що це Крайтон.

А тематика яка буде, якщо не секрет?

– Ну, взагалі, техно-трилер – це трилер, закручений на основі якоїсь реальної наукової події. Тобто це не фантастика, де чуваки бігають, стріляють там один в одного з бластера лазерами. Там все цілком реально і описуються події, які будуть от уже завтра. Не через десять років, і не через двадцять, це та техногенна катастрофа, яка може бути вже завтра. Закручено на нанотехнологіях, включно до того, що тут замішена хімія, людська фізіологія та психіатрія. В мене є професійні консультанти, які мене консультують з цього – я дуже серйозно до того підходжу. Всі основні події будуть в пустелі Атакама на півночі Чілі. Чому – тому що мені було потрібно було знайти якесь ізольоване місце – лабораторію, яка у випадку відключення зв’язку виявляється повністю відключеною від зовнішнього світу.

В історії буде молодий український хлопець-програміст, який фрілансером на віддалі виконує певну роботу. Але потім у них там стається певна техногенна катастрофа і щоб владнати цю проблему викликаються вчені з усього світу і він в тому числі. Подолати у них всіх нічого не виходить і він один те все розрулює. І не тому, що він там крутий перець, а тому, що вже просто немає іншого виходу.

Я сподіваюсь, що це буде цікаво. Але знову ця ситуація в Україні..

Що саме?..

– З читанням. Крайтон продав в світі 110 мільйонів своїх книжок. А тепер спробуй піти і знайти в книгарні хоча б російський переклад його книжок..

Це все українська культура читання?

– Мене взагалі ображають деякі речі. В мене зараз багато знайомих з філфаку. Так от їм час від часу задають читати щось із суч.укр.літу (сучасна українська література – ред.) – вони потім пишуть по них чи якісь роботи, чи курсові. Так до однієї моєї знайомої хтось там прийшов, щоб вона щось порадила з літератури. Він каже: «Я не читаю сучасної української літератури, бо це все фігня». Ну вона дала йому мою книжку – вже через день він подзвонив і каже «Ааа.. Це так круто!». І це була його перша книжка, яку він прочитав із сучасної української літератури! Так хто ж в цьому винен?! Я що один гарно пишу?

Треба зрозуміти, що бестселери та Нобелівські лауреати не робляться там закордоном. Вони робляться тут. Спочатку ми маємо тут зробити тираж нормальний і потім воно піде закордон. Але аж ніяк не навпаки…

На жаль..

– Ми читаємо зараз всіх цих американців: і Чака Паланика, і Кінга, і Крайтона тільки тому, що там вони розходяться мільйонними тиражами. Відповідно їх перекладають і тут читають. От Шкляр продався нещодавно 120 тисяч тиражем. Звичайно, що його перекладуть і він там розійдеться.

Ок. Давай тоді останнє питання – які відчуття в тебе викликають мандрівки? Що для тебе взагалі є мандрівки?..

– Стиль життя.

Свобода, незалежність?

– Стиль життя. Це як хтось ходить на роботу, а я їжджу в мандрівки. Мені дуже повезло, що я цим можу заробляти собі цим на життя. Але по враженням.. Скажімо, 2009 рік – я майже нічого не пам’ятаю, що було між подорожами. Я пам’ятаю Китай, Еквадор, Перу, Чілі, потім Бразилію, але я не пам’ятаю, що було між ними. Були якісь проблеми, я шукав якісь гроші на ті поїздки, багато чогось такого.. Але пройшло два роки і я такий – я вже не пам’ятаю всього цього. Зате я пам’ятаю майже кожен день подорожі. І я стараюсь, щось таких моментів в житті, на яких я потім зупинюсь було чим по більше.

Источник: Журнал Пригоди.ua. Сентябрь 2011. http://prigody.com.ua/journals/4

Україна Туристична 2011. Щось таке..

P.S. Стаття для журналу Пригоди.ua . Вересень 2011.

———

Відвідав сьогодні виставку «Україна Туристична 2011». І враження, чесно кажучи, такі собі. Дуже гарні і дуже ніякі. Але, думаю, ви здогадуєтесь про що я.

По-перше, цього року виставка явно стала менше. По-друге, я взагалі не побачив нічого особливого. Приємні виключення: Incredible India та чарівний Єгипет. Чи варто казати, що стенд лише останнього був за розмірами більше, ніж усі українські площадки разом взяті? Для чого приходили державні установи зі своїми «брашуркамі ні а чем» взагалі не зрозуміло. З іншого боку, ефективність подібних заходів теж викликає певні сумніви. Але, як би там не було, про смачнючі солодощі від стенду Єгипет я розказав вже десь десятку своїх друзів. Хтось називає такі штуки лояльністю…

В української ж влади діє інший варіант поведінки — не прийти на власну презентацію путівника по Україні під Євро-2012. Це в їх стилі. Але не будемо про сумне…

Подобається мені знаєте що? Всього минулого місяця ми займались тим, що створювали базу контактів цікавих українських блогерів, власників туристичних сайтів, деяких агенцій та просто цікавих людей, що живуть мандрівками по Україні. Питали їх думку, запрошували до співпраці, думали як можемо допомогти один одному. І ми справді знайшли багато гарних людей! Ось це мені подобається. Траплялися, звісно, і не зовсім адекватні постаті, але я намагаюся з повагою ставитись до людей з вадами розуму.

Були і хороші речі. Наприклад, в цей номер ми вмістили інтерв’ю з мандрівником-письменником Максом Кідруком (можна прочитати тут). Я завжди обожнював людей, які живуть за своїм власним стилем, який їм подобається. В таких людях яскраво відчувається дух свободи. А для того, щоб мандрувати, дух свободи потрібен найнеобхідніше.

Чтобы ты сделала, если бы знала, что жить осталось меньше минуты?

Посмотрел фильм «Исходный код». Так классно смотреть, как зарождаются отношения, когда горят глаза и становится не важно все вокруг.
Хороший сюжет с сильным сценарием и такая милая девочка на фоне главной роли.

«Чтобы ты сделала, если бы знала, что жить осталось меньше минуты?»